Куліш Микола

Куліш Микола Гурович народився 18 грудня 1892 року в смт Чаплинка Херсонської області. З 1905 року навчався в Олешківському міському восьмикласному училищі. Коли Миколі Кулішеві було 22 роки, він надіслав документи до Новоросійського університету на філологічний факультет, де його навіть зарахували на перший курс. Проте ці плани перервав початок Першої світової війни, коли у серпні 1914 року його мобілізували до війська.
В армії Микола Куліш робить військову кар’єру. Після демобілізації керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету «Червоний Шлях» у Кропивницькому. У 1922 працював у губернському відділі народної освіти в Одесі на посаді інспектора шкіл. В Одесі письменник стає членом письменницької спілки «Гарт». 1925 року переїжджає до Харкова, входить до літературної організації «ВАПЛІТЕ». Веде багаторічну плідну співпрацю з трупою театру «Березіль» та його режисером Лесем Курбасом, з яким познайомився 1925 року.
У листопаді 1926 року його було обрано президентом «ВАПЛІТЕ» і до січня 1928 року він обіймав цю посаду. У 1926-1928 роках входить до складу редакційної колегії журналу «Червоний Шлях», друкується в альманасі «Літературний ярмарок», пише статтю «Критика чи прокурорський допит», де захищає право митця на самобутність та внутрішню незалежність.
З кінця 1929 — член президії нового літературного об’єднання «Пролітфронт».
На першому всесоюзному з’їзді радянських письменників, що відбувся 17 серпня – 1 вересня 1934 року Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. У грудні 1934 року Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до націоналістичної терористичної організації і зв’язках з ОУН. Під час судового процесу у «Справі боротьбистів» в березні 1935 року засуджений до 10 років Соловецьких таборів. У листопаді 1937 року розстріляний в урочищі Сандармох Медвеж’єгорського району, Карелія, у складі т. зв. «Соловецького етапу» у кількості 1111 осіб, разом із Валер’яном Підмогильним, Юрієм Мазуренком та Григорієм Епіком.
Реабілітований 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину.