Феттель Софія

У свої тексти стараюсь вдихнути життя: і тим, що проминуло, і тим, що ще сподіваюсь повернуться. Пишу не лише про старі квартири, де пам’ять живе в чашках і вікнах, а й про храми – зовнішні й внутрішні, про священиків, чия віра проходить крізь тріщини мовчання, і про кохання, яке не дочекалось. У моїх п’єсах звучить правда тих, хто втратив і не зламався, хто любить, навіть коли любов – це вже тінь.  У кожному слові – пошук: себе, Бога, іншого. Мої драми, як відкрита рана і молитва водночас, і хоча я тільки на початку свого шляху, вже зараз мій голос – щирий, глибокий і справжній.