Молочайник

Середина квітня, окуповане село Кавунівка, Херсонська область. Хіпстерка та фотографка Олеся Писаренко (25) живе з Мамою (55), яка вирощує помідори, та сердитою й вередливою Бабою (80). До них регулярно забігає Кума Валентина, найкраща Мамина подруга. В лютому Олеся приїхала в рідне село на пару днів з Києва, аби змінити реєстрацію, і застрягла там через війну. Виїхати вона боїться, бо має на руці патріотичне татуювання. Жити в окупації вона теж боїться. Тому, цілими днями медитує, шле повідомлення своєму хлопцеві і веде анонімний телеграм-канал “Бойовий Тушкан”. Перше відео, яке Олеся туди заливає, це як кавунівці під час протесту мочаться на БТР окупантів. Канал швидко набирає популярності. Баба необережно падає, ламає шийку стегна і залишається прикутою до ліжка. Ліків у селі немає. А росіяни ставлять блокпост біля хати Писаренків. Мама в розпачі і Баба вчить її давньому ворожінню, як виростити із зерен молочаю демона-захисника Молочайника. Олеся випадково підслуховує їх розмову. Коли в село з Херсону приїздить старша сестра Оля, Олеся розповідає їй про Молочайника і каже, що вже бачила його біля хати. Оля їй не вірить. Проте, під час святкування Дня Росії, яке Писаренки спостерігають зі свого горища, пам’ятник Леніну падає і вбиває старосту села, поставленого окупантами. На лобі бронзового Леніна росіяни знаходять напис “Молочайник”. Олеся пише про Молочайника в своєму Телеграм-каналі і навіть жартома малює там його страшну морду. Підприємлива ж Оля починає заробляти обналом гривень на базарі. Солдат, які стояли на блокпосту під хатою Писаренків, знаходять задушеними в канаві, і ФСБшники, які звісно ж вирахували, хто веде патріотичний Телеграм-канал, заарештовують Олесю на очах у хворої Баби. Невдовзі Олесю відпускають, змусивши написати листа, що вона більше не вестиме свій Телеграм. Проте, арешти селян продовжуються. Спершу росіяни “закривають” чоловіка Куми Валі, який пиячив з їх солдатами, яких потім знайшли мертвими. Наступною хапають Олю, яка намагалася перевезти з неокупованої території ліки для хворої Баби. Почувши, що Олю забрали, Баба тихо помирає. Мама ж розповідає, що спершу вона відмовилася викликати Молочайника, але потім вкинула зерна молочаю і сказала заклинання на могилі загиблого українського льотчика, тіло якого вона знайшла в полі і сама поховала. Оля повертається з полону і каже, що налякала забобонних росіян тим, що якщо з нею щось станеться її сімейний демон Молочайник передушить і їх, і їхні родини. Бойові дії поступово наближаються до села, і Писаренки ховаються від вибухів у бомбосховищі, яке Мама облаштувала з погреба. В темряві дівчата бачать чудовисько, лякаються, але Мама пояснює, що це Кума. Вони з Валентиною домовилися з’єднати свої погреби, аби бомбосховище мало два виходи. Кума прийшла сказати, що їде в Крим, куди нібито перевезли її чоловіка. Вона також дає Мамі листа, який знайшла на могибі Баби. Це лист від бійця Сил спеціальних операцій з позивним Неслух, так його ще в школі прозвала Баба, що була його вчителькою географії. Впродовж місяців Баба передавала Неслуху дані про місце розташування росіян, таємно надсилаючи їх через Олесин смартфон. Пару разів Неслух навідувався до своєї вчительки, тіні його бачили Олеся і Оля і думали, що це Молочайник. Вбиті за наводкою Баби росіяни – це справа рук підрозділу Неслуха. Останній великий успіх – це розбитий аеродром з воєнною технікою, координати якого теж скинула Баба. Неслух пише, що пообіцяв Бабі за всяку ціну вивезти її сім’ю з окупації. Тому, на Писаренків чекатиме швидка та нові документи. Дівчата хапаються за цю можливість, але Мама відмовляється. У неї хата, город і пес Куми Валі, якого треба годувати. Коли Олеся та Оля їдуть, Мама повертається до двору. Розмовляє з помідорами, кавунами, кабачками, деревами і навіть бур’янами. Вона звертається до Молочайника, каже що разом з ним і з його допомогою вони обов'язково дочекаються звільнення рідного села.