Немає жодного щастя

У квітні 2014, після окупації півострова, маленьке, проте гонорове рибальське село проголосило Декларацію відновлення історичної справедливості. Місцевим референдумом громада перейменувала село на Ахуй, мовляв, за назвою братнього гишпанського поселення на Канарських островах, а всі тридцять його мешканців оголосили себе корінною етнічною меншістю гишпанського походження та взяли гишпанські імена. Упродовж наступних семи років государство окупантів, яке не визнало цей демарш, поступово намагається примусити ахуйців підкоритися. Бідний Ахуй тримається від останніх сил.
Педро приїхав у рідний Ахуй зі столиці країни до будинку покійної матері. Його гнітить самотність і горе: Педро настирливо телефонує своїй дружині, проте та не відповідає. Він надиктовує їй повідомлення на автовідповідач, у відчаї намагається накласти на себе руки, проте в старому будинку все виходить із ладу і йому не таланить.
Друзі дитинства, яких тепер кличуть Розендо й Гільєрмо, залучають Педро до руху спротиву государству, яке висунуло свого кандидата-колабораціоніста на виборах у мери Ахуя, що відбудуться в неділю. Гільєрмо розуміє, що Педро пригнічений через ситуацію з дружиною й намагається водночас надати другові сенс для подальшого життя - і віднайти його знову для всіх них, оскільки мешканці Ахуя зневірені та змучені бідністю й відірваністю від усього світу.

Пʼєса - фіналіст 12-го Тижня актуальної пʼєси.