Перекличка

Герої - мешканці невеличкого містечка Соледар Донецької обл., яке поступово стає нульовою лінією фронту. Вони спілкуються в чаті, щоб обмінюватися інформацією стосовно життя у місті. Попри постійні нагадування адміна не флудити й писати тільки про ситуацію в місті, обговорення точаться з приводу всього: “прильотів” та “відльотів”, гуманітарки, вцілілих вікон, мародерів, першого кохання, пересування техніки, Дня шахтаря, мін-лепестків. Прохання про термінову допомогу у чаті межуються з вітальними листівками до Яблучного Спасу, висловлення скорботи з приводу смерті від снаряду - з жартами про нестачу солі в країні. З наближенням лінії фронту, проблеми мешканців стають дедалі гострішими й жахливішими: знайти вцілілий підвал, чисту воду, їжу, ліки, встигнути закопати товариша до початку обстрілів. Зменшується кількість тих, хто залишається в місті та може перевірити вікна. Зростає кількість могил у дворах. Разом із лінією фронту змінюються пріоритети та цінності людей. Попри те, що в чаті точиться постійна гризня: тих, хто залишився, з тими, хто виїхав; тих, хто вірить у ЗСУ, з тими, хто чекає на “рускій мір”; кошатників із собачниками; україномовних із російськомовними; п’ятиповерхівців із дачниками, за цими сварками дивним чином проглядається турбота один про одного та рідний Соледар. В п’єсі розмаїття окремих повідомлень складається в картину повсякденного прифронтового життя мешканців. Мозаїка нескінченних маленьких діалогів малює долю цілого міста, яке поступово перетворюється на пустир.