Серафіта

Уперше роман Оноре де Бальзака "Серафіта" з’явився в перекладі українською мовою 1990 року в журналі "Всесвіт" (№ 9, стор. 2–69).

Сергій Губерначук ще з 1995 року працював над лібрето майбутньої постановки та створив декілька поезій за цим оригінальним, достатньо загадковим і незвичайним для великого французького письменника романом. Розробка вміщує розгорнутий план із текстовими фрагментами, а також сценографічне вирішення і хронологічний ряд кожної події твору.

Сам твір "Серафіта" має містичну і філософську основи, поєднує міфологічні та християнські погляди, у символічно-алегоричній формі стверджує величність і силу духовності, чистоти душі, щирості молитви, прагнення людини до високодуховних вершин, до високої любові й до Бога.

У подвійному образі Серафіти-Серафітуса в романі змальовується майже неземна досконалість, що належить, насамперед, до найвищої духовної царини.

Серафіта (жіноча постать єдиного образу) символізує душу, молитву, духовність, любов, а Серафітус (чоловіча постать) – земну, плотську сутність і водночас – мудрість, силу думки і творчості.

Символічний образ Серафіти-Серафітуса поєднує матеріальне начало і духовний рух. Цілісність двох сторін образу, численні прояви дії та взаємного впливу цих різних сторін надихають героїв роману Вільфріда і Мінну на самовдосконалення, підйом життєвих сил, духовний розвиток і шлях до Бога.

Роман Оноре де Бальзака зачаровує також поетичними картинами, роздумами та алегоріями.

Ідеї роману продовжував у своїх баченнях і Сергій Губерначук. Літературні знахідки сучасного письменника з детальним викладом майже всіх сцен можуть бути використані для музично-драматичної вистави, ба навіть опери, з елементами балету, танців, пластики тощо.